Ми повинні ліквідувати пенсійне "незабезпечення", яке існує зараз

На питання кореспондента Укрінформу відповідає народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич

- Валерію Михайловичу, законопроекти "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне забезпечення" прийняті в першому читанні. Що Ви можете сказати з приводу підготовки їх до другого читання?

Сьогодні, робоча група та інші інституції парламенту, які працюють над проблемами пенсійного забезпечення, повинні опрацювати якомога більше пропозицій і розглянути якомога більше варіантів реалізації цих законів. І прийти до такого компромісу, який був би зваженим, збалансованим і умотивованим з точки зору реалій соціально-економічного розвитку нашої держави. За моєю пропозицією cтворена загальнодержавна інституція - Державна Рада з питань Пенсійної реформи, співголовами якої є Прем'єр-міністр України Анатолій Кінах та Голова Верховної Ради України Іван Плющ. До неї входять представники керівництва парламенту та його комітетів, відповідних урядових структур. Безумовно, буде працювати робоча група від Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, можливо будуть створені ще парламентські, урядові й неурядові інституції.
Я гадаю, друге читання законопроектів відбудеться не раніше січня 2002 року. Основний закон - "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - складний, певним чином суперечливий з точки зору бачення різних шляхів та аспектів пенсійної реформи.
Якщо брати ідеологічний бік питання, то я хотів би висловити свою принципову позицію. Є фракції у Верховній Раді, зокрема, ліві, які не сприймають цей закон як закон, який може покращити пенсійне забезпечення. Хочу сказати, що я з величезною повагою ставлюся до моїх колег-комуністів - дійсно професіоналів із цих питань. Я працював із ними над пенсійним реформуванням майже два з половиною роки. Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів удалося вирішити такі важливі питання як персоніфікація пенсійних рахунків, перехід пенсійного забезпечення з органів соціального забезпечення до Пенсійного фонду. Ліквідація пенсійної заборгованості - це також спільна робота Комітету й Уряду. І додаткові надходження від продажу золота й валюти, послуг стільникового зв'язку тощо, які ми виробили спільно з Урядом, зміцнили збалансованість Пенсійного фонду. Усі ці надбання нагромаджували досвід роботи членами нашого Комітету, в тому числі, й представниками комуністичної фракції. Досвід, який сьогодні набутий, може бути реалізований у тому, що стосується опрацювання у другому читанні. Але комуністична фракція голосувала проти прийняття законопроектів у першому читанні. Заперечень було багато, а головне з них - пов'язане з накопичувальною системою, яка є складовою пенсійної реформи.
Зараз Верховна Рада стоїть перед проблемою: як після такого важкого першого читання підготувати закон до другого читання?. Якщо до першого читання ми працювали над законопроектами понад два роки, а зараз до кінця роботи Верховної Ради цього скликання залишилось 2-3 місяці, то треба працювати оперативно й ефективно, щоб прийняти ці закони.

- Що Ви можете сказати про досвід інших країн у реформуванні пенсійного забезпечення?

В роботі над пенсійними законами я, звичайно ж, вивчав досвід пенсійного реформування в інших країнах. І у зв'язку з цим хочу привернути увагу до акцентів, на яких Президент наголосив у своєму Посланні до Верховної Ради. На мою думку, це дуже важливі і дуже суттєві акценти саме тому, що вони стосуються діяльності Уряду по відношенню до пенсійної реформи. Президент звернув увагу уряду на те, що над проблемою пенсійної реформи повинні працювати не "соціальщики", а економісти. Якщо ми беремо власне "соціалку" (тобто сферу соціального забезпечення), яка борсається у системі, відірваній від макроекономічних показників, то про який варіант пенсійного забезпечення, та ще й з урахуванням накопичувальної системи, яка має на увазі розвиток фінансового ринку, може йти мова?!
З метою ознайомлення з досвідом впровадження пенсійної реформи я відвідав Чилі. Там ще не все гаразд із накопичувальною системою, але мені впала у очі одна річ: нашу парламентську делегацію з питань пенсійної реформи прийняв міністр фінансів чилійського уряду. І він відповідав на всі основні питання. Міністр фінансів Чилі абсолютно професійно - і з точки зору "соціальщика", і з точки зору економіста-фінансиста виклав систему реформаторських кроків уряду з пенсійної реформи. У Чилі фінансово-економічний блок був основою пенсійного реформування, а соціальна сфера йшла в інтеграції з економічними реформами. Якщо казати конкретніше, були впроваджені відповідні закони та постанови уряду, після яких розпочався різкий і ефективний розвиток фінансового ринку. Це те, що сьогодні важливо і для України. Тому стосовно новацій, які започаткував Леонід Кучма у посланні до Верховної Ради, і де були визначені пріоритети, пов'язані з діяльністю економічного блоку уряду по відношенню до пенсійної реформи, можу сказати - це цивілізовано й обґрунтовано. І можна сподіватися на позитивні результати, якщо економічний блок уряду буде працювати ефективно.

- Як пенсійні закони, у разі їх прийняття, будуть співвідноситись із Законом України "Про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам із дитинства", автором якого ви є?

Історія цього закону надзвичайно сумна. Закон, підписаний Президентом України в минулому році і спрямований на допомогу найзнедоленішій, на мою думку, категорії громадян нашої держави, - на дітей-інвалідів. Я знаю, що це таке, бо маю інвалідність першої групи з трьох років. Але я бачив реалії повної сім'ї, коли є батько й мати. А в Україні дуже багато сімей з дітьми-інвалідами, коли виховує дитину одна мати. Чоловіки не завжди витримують таку ситуацію. Тому мати, всю увагу, все своє життя присвячує своїй дитині-інваліду, своїй біді. Перекреслюється професійна реалізація та особисте життя…
В цій ситуації матеріальна незабезпеченість просто жахлива. Тому я й розробив цей Закон. Коли дитина-інвалід чи інвалід з дитинства не має змоги одержати освіту, роботу і належну пенсію (яку ще треба заробити, бо пенсія обраховується з трудового внеску), - така людина може сподіватись тільки на державну соціальну допомогу, щоб як громадянин держави не бути викресленим із цього життя.
А доля цього Закону така - шахтар стукає каскою перед будинком Уряду, лікарі та освітяни виходять на демонстрації, чорнобильці, які перебувають в надзвичайно тяжкому стані, прийшли до парламенту... А мати з дитиною-інвалідом не вийде нікуди. І сьогодні, коли я кажу, що головна проблема інваліда в нашому суспільстві - це соціальна ізоляція. Більшої ізоляції, ніж матері з дитиною-інвалідом я просто не бачу. Вони наодинці з бідою.
Цим Законом передбачена не пенсія, а соціальна допомога, яку держава має надавати через Державний бюджет. Мені дуже прикро, коли бюджет, який називають соціально орієнтованим, практично не містить напряму орієнтації стосовно дітей-інвалідів.

Валерію Михайловичу, що Ви думаєте про сьогоднішнє становище пенсіонерів і перспективи на майбутнє?

Я інвалід 1 групи, тривалий час був просто пенсіонером. Отримував пенсію по інвалідності і жив на неї. Я знаю, що це таке. І знаючи нинішній розмір пенсій і співвідношення цін, я просто жахаюсь.
Я закликав і буду закликати народних депутатів: ми повинні вийти з останнього засідання парламенту цього скликання, маючи на руках прийнятий закон про пенсійне реформування. І це буде нормально з точки зору відповідальності депутатів цього скликання за те, що стосується пенсійного реформування.
Закони, які зараз готуються, будуть варіантом спроби системного підходу до всього пенсійного забезпечення. Поки що у нас існує безсистемний багатогалузевий підхід - це одна з головних вад, - і чинного законодавства, і роботи Парламенту й Уряду.
Я далекий від думки, що з прийняттям законів буде різке покращання пенсійного забезпечення. Але тенденція, перспектива, шляхи й етапи покращення мають бути визначені цим законом, щоб він почав працювати на пенсіонерів. Тому що сьогодні, затягуючи цей процес, ми не тільки діємо проти нинішніх пенсіонерів, а й ставимо наступне покоління перед ситуацією невизначеного майбутнього. І це найстрашніше.